Вправи на повторення: СПИРТИ; Вуглеводні,Спирти.

 

Карбонові кислоти, 10 клас

Карбонові кислоти добре знайомі кожному. До них відноситься велика кількість природних сполук, що мають кислий смак: лимонна, яблучна, щавлева, оцтова та інші кислоти, знайомі нам по продуктах харчування.

Карбонові кислоти — похідні вуглеводнів, у молекулах яких один або декілька атомів Гідрогену заміщені на карбоксильну групу −COOH.

Інше визначення:

Карбонові кислоти — органічні речовини, у молекулах яких вуглеводневий радикал сполучений з карбоксильними групами.

Будова карбоксильної групи є наступною:

 

 

Атом Карбону у ній утворює подвійний зв'язок з одним з атомів Оксигену. Другий атом Оксигену сполучений з атомом Гідрогену у гідроксильну групу.

 

Група −COOH у міжнародних назвах кислот позначається суфіксом —ова, який додається до назви алкана (враховуються усі атоми Карбону, включаючи атом Карбону функціональної групи). Використовуються також і інші назви кислот:

 

 HCOOH — метанова (мурашина) кислота, молекулярна формула —HCOOH CH2O2;

 

CH3COOH — етанова (оцтова, ацетатна) кислота, молекулярна формула — 

CH3COOH

Оцтова кислота — представник насичених карбонових кислот.  Її молекула містить два атома Карбону, один з яких входить до складу функціональної групи. Інша назва оцтової кислоти — етанова, ацетатна.

  

 

Скорочена формула оцтової кислоти CH3COOH, молекулярна — C2H4O2.

 

Оцтова кислота — безбарвна рідина з характерним різким запахом, необмежено розчинна у воді.

При температурі 16,5 ° С безводна оцтова кислота перетворюється на тверду кристалічну речовину, схожу на лід. Тому її іноді називають крижаною оцтовою кислотою.

 

Крижана оцтова кислота

 

70–80 % розчин оцтової кислоти називають оцтовою есенцією, а 5–9 % розчин застосовується у побуті під назвою столового оцту.

Інтерактивний симулятор "Будуємо атом"

 

Перші спроби класифікації хімічних елементів.

 У міру відкриття нових хімічних елементів вчені намагалися їх розділити на групи за загальними ознаками.

Розподіл елементів на металічні та неметалічні

Такий поділ грунтувався на відмінностях у властивостях простих речовин та їх сполук.

 

Метали:

• мають характерний металічний блиск;
• добре проводять електричний струм і тепло;
• пластичні;
• усі (крім ртуті) при звичайних умовах тверді;
• взаємодіють з неметалами;
• взаємодіють з кислотами і солями;
• не утворюють газоподібних сполук з Гідрогеном;
• їх оксиди і гідроксиди мають основний характер.

Неметали:

• як правило, не мають металічного блиску;
• як правило, не проводять електричний струм і тепло;
• можуть бути твердими, рідкими і газоподібними;
• вступають у реакції з металами;
• утворюють леткі сполуки з Гідрогеном;
• їх оксиди і гідроксиди мають кислотний характер.

Проте, класифікація елементів на металічні і неметалічні виявилася недостатньою, коли були вивчені властивості таких елементів, як Цинк і Алюміній. Як відомо, сполуки цих елементів є амфотерними, тобто проявляють і кислотні, і основні властивості. Отже, для них характерні властивості і металів, і неметалів; це перехідні елементи.

Природні сімейства елементів

Були виявлені групи елементів, близькі за властивостями. Серед металів виділялися своєю активністю лужні метали, а серед неметалів — галогени.

  

 

 Лужні металічні елементи (Літій Li, Натрій Na, Калій K, Рубідій Rb, Цезій Cs). Прості речовини, утворені ними:

• м'які, легко ріжуться ножем;
• легкоплавкі;
• мають металічний блиск;
• проводять електричний струм і тепло;
• реагують з водою з утворенням лугу і водню;

2Li+2H2O=2LiOH+H2↑;

 

2K+2H2O=2KOH+H2↑;

• утворюють оксиди з подібними властивостями;

Na2O+H2O=2NaOH;

  

K2O+H2O=2KOH;

  

• їх гідроксиди розчиняються у воді (луги).

  

Галогени (Флуор F, Хлор Cl, Бром Br, Йод I). Прості речовини, утворені цими елементами:

• утворюють двохатомні молекули;
• леткі, мають запах;
• активно реагують з металами з утворенням схожих за складом солей:

 

2Na+Cl2=2NaCl;

 

2Na+Br2=2NaBr;

• реагують з воднем з утворенням газоподібних сполук;

H2+F2=2HF;

 

H2+I2=2HI;

• водні розчини сполук з Гідрогеном — кислоти.

Спроби систематизації хімічних елементів

 

• У 1817 році німецький хімік І. В. Деберейнер виділив тріади елементів з подібними властивостями: Кальцій, Стронцій, Барій; Літій, Натрій, Калій; Сульфур, Селен, Телур.
• У 1863 році французькому хіміку де Шанкуртуа вдалося виявити повторюваність властивостей хімічних елементів. Він розташував відомі на той час елементи в порядку зростання їх атомних мас, а отриманий ряд помістив на поверхню циліндра по спіралі.
• У 1864 році англієць Д. Ньюлендса прийшов до висновку про повторюваність властивостей хімічних елементів («закон октав»).